Привіт усім!
Мене попросили написати про перехід через піший кордон з України до Польщі. І це дійсно цікава і актуальна тема))
Одразу хочу попередити усіх бажаючих спробувати цей досвід, що це буває не просто і не завжди приємно. Після того, як поставили обмеження на перенесення алкоголю і сигарет, черги на кордоні зменшилися. Але зараз є інша проблема – ажіотаж з ковбасами і різними м”ясними продуктами. Тож ті, хто думають, що черг хоча б в сторону України немає, помиляються.
Мій досвід:
Приїхавши в Медику близько 18:30 я із своїми новоспеченими друзями, з якими познайомилася в маршрутці (2-є хлопців спортсменів з тренером і жінка, що мала багато сумок і дуже поспішала у Львів), пішли до польської частини кордону. Там вже стояло людей десятеро коло турнікету. Простоявши 15 хвилин, нам хтось сказав, що проблеми з комп”ютерами і нас не пропускали ще хвилин 30. За цей час ззаду нас сформувалася черга приблизно з двадцяти людей. Почали врешті пускати і тут почався головний атракціон. Бабки з сумками, діди з перегаром, матюкливі хлопи і дівки і все це рвалося, сунуло, перло на нас і в сторону дверей. Пахло ковбасою. Поляків пропускали через вхід для інвалідів, а українців з інтервалом в 15-20хв.
Пройти на нейтральну територію мені вдалося в 20:30 за допомогою друга-спортсмена, який стримуючи навалу людей сказав: “Мартуха, давай, пробивайся”…на пункті української митниці також були затримки, певно пили каву 😉 але, незавжаючи на це, через 15 хвилин я вже стояла на українській землі-ненці. Побігла на останню маршрутку до Львова і незабаром до мене підсіли мої друзі по пригодам.
Головна мораль: виділяйте на перехід кордону багато часу, мінімум на годину більше ніж планували до того. Наберіться терпіння до людей. Вам може пощастити, так як нам, коли ми п”ятничним вечером йшли в сторону Польщі і затратили тільки 30хв, але це швидше щасливий виняток. Піший кордон – це дешевше, але деколи краще заплатити і переїхати його.
Вітаю у світі подорожей і пригод 🙂
Перший самостійний досвід на пішому переході – це, мабуть, був подвиг. Проте, мушу не погодитися з тим, що на машині його краще, швидше чи легше переходити (якщо я правильно тебе зрозуміла). Іноді переїжджаючи кордон, можна чекати і 6 год. І це не менш стресово, хоча правда, що в натовпі не штовхаєшся і ковбасу не нюхаєш 🙂 хехе
Коли я його переходила, то все пройшло досить гладко, не враховуючи того, що мені хотіли підкинути якусь ліву сумку якийсь народ на польській стороні. Ну і вже на нашому боці, зявився матюкливий народ і штовханина. Ех!
Мабуть, варто до цього ставитися як до екзотики, де таке ше побачиш?! 😉
Так, кордони з/в Україну – це в певній мірі екзотика. Особисто мені, перехід чи переїзд через кордон завжди вдавався досить стресовий але завжди з пригодами і певним досвідом. Скоро перевіримо як там в Тель-Авіві ця їхня супер сурова митниця. Але, знаєш, як на мене, краще б тих кордонів взагалі не було, хехе))))
Aw, this became an really good post. In thought I would like to devote writing such as this moreover – taking time and actual effort to make a quite very good article
Так, перехід кордону – це неймовірні відчуття.. і буря емоцій: співчуття, прикрості і інколи злості, сльози та падіння, страх. Не одноразово його переходила, і щоразу з іншими історіями. Коли з друзями верталися з Парижу через Медику на Україну.. то здавалося потрапили в пекло, коли літні люди посилали триповерховими матами та намагалися подерти одяг і наплечник. Серед великої маси заробітчан кільком туристам пройти було важко.. але вдалося. Відходили ми після такого експірієнсу довго. Тепер добре думаю, як переходити кордон..