Я хочу поділитися з вами цікавою інформацією, яку нещодавно почерпнула на майстеркласі  Ксенії Нікольської.

Спочатку трішки біографії цієї дуже цікавої особи:

• Народилася в 1973 році.
• Вчилася у:

Датській Королівській Академії Мистецтв (Копенгаген),

Російській Академії Мистецтв (Санкт-Петербург),

Школі кураторів при Санкт-Петербурзькому Державному Університеті.

• Живе і працює в: Каїрі, Стокгольмі і Санкт-Петербурзі.
• Є членом союзу художників Росії.

Також у Ксенії порядний список виставок, кураторських проектів і співпраці з виданнями.

Пропоную вам почитати її  детальнішу біографію і перегянути фото за цими лінками:

http://journal.foto.ua/sobitiya/afisha/master-klass-s-fotografom-iskusstvovedom-kuratorom-kseniej-nikolskoj.html

http://geophoto.ru/?action=show_item&id=603&group=26

«Dust» (пил або пилюка) – книга, проект Ксенії, який був темою майстеркласу,  розповідав про цей нелегкий процес видання фотокниги. Зразу хочу сказати, що не вперше чую  інформацію яку зараз ви будете читати. Не так давно я слухала розповідь Олександра Чекменьова  про його фото проект, який також видався у фотокнизі і називається  «DONBASS».

Отже, що ж це за подія в житті фотографа, видання його власної фотокниги?

Перш за все – це зміна статусу, збільшення поваги і уваги до фотографа. Я писала раніше, і всі просвітлені творчі голови знають, що у кожного сформованого митця є так званий почерк та власний стиль. За цим автор виділяється і стає впізнаваним. Це і є перший щабель визнання і відомості принаймі в певних колах людей. Але коли хтось втілює в життя ще й цікавий проект, та ще й так, щоб його можна було пощупати руками – це взагалі мега поважається. Книга – ось що є матеріальним і логічним результатом важливих і якісних проектів.

Гроші? Якщо ваша книга дійсно серйозний проект, ви будете щасливчиком, якщо відіб’єте хоча б половину вкладеного. Інформацією, яка мене здивувала, було ще й те, що видавець зазвичай оплачує тільки 30% суми затраченої на видання, в замін даючи певну кількість авторських екземплярів, які автор може продавати. Також (наскільки я зрозуміла) автор зазвичай отримує крім того певний відсоток безпосередньо від проданих видавництвом екземплярів. Де ж беруться решта коштів на видавництво? Хтось працює безбожно, хтось продає машину чи квартиру, хтось позичає, комусь щастить знайти спонсорів, ну або ж як варіант вам також може пощастити здобути грант на свій проект.

Шлях до видання зазвичай дуже довгий. Спочатку розробка концепції проекту, потім довга робота над здобуванням матеріалу (зйомки, відбір, ретуш, ще раз відбір, знову зйомки і так багато-багато разів, днів, навіть часто років). Дальше дизайнерська частина роботи та написання тексту (він зазвичай в більшій чи меншій кількості, але присутній у фотокнигах). Пошук видання, пошук коштів, друк і в подальшому презентації, реклама, продаж і насолода готовим продуктом.

Те що розповідали автори фотокниг, яких мені випала нагода почути, заставило мене зрозуміти, що це настільки клопітка робота, якою неприпустимо легковажити. В них часто виникали ситуації зневіри і безтолковості дій і всіх зусиль. Питання “Кому це треба?” – точно  не раз з’являлося  в головах прагнучих втілити цю мрію. Що ж заставило авторів не здаватися? Напевно любов до роботи, фотографії і повага до прикладених зусиль, виділеного часу, нервів і грошей.

Але це благородна справа, саме так я б її назвала:-) тож якщо маєте цікаві ідеї – нехай щастить 😉

Щиро, Марта!

Схожі публікації:

Сліди людства. Фотофестиваль. Відкриття творчого сезону Про те, як втілюються проекти тривалістю в життя і вагомістю в мрію. Грегорі Колберт Історія фотографії в портретах винахідників